У січні відзначають день пам’яті нашого видатного земляка, чарівника гармонії, посівальника краси, володаря різдвяних дзвонів – Миколи Дмитровича Леонтовича.
Куля підступного вбивці обірвала його життя в ніч із 22 на 23 січня. Краплини його крові перелилися в невмирущі краплі музики – і зазвучали на весь світ…
Краплинка музики. І оживуть вуста.
Росинка музики. Бездонна глибина.
Сльозинка музики. Як плач землі, свята.
Криниця музики. Не вичерпать до дна
Її ні генію, ні вітру, ні літам,
І мандрівник жадливо вип'є там
Води, настояної вічністю й життям,
І догори в долонях піднесе
Почерпнуте звідтіль своє найкраще все,
Що в нього вглибилось, власкавилось, врослося,
Як стокоріння або стоголосся.
(Микола Бажан)
Пам’ятаю, як я була вражена, коли в американському фільмі «Сам удома» в сцені, коли маленький Кевін заходить до храму, раптом почула знайому мелодію. Спочатку здалося, що помилилася, аж ні! «Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка», – проносилося в думках. Пізніше я дізналася, що таки справді, знайома нам з дитинства мелодія відома в усьому світі під назвою «Різдвяна пісня».
Автор мелодії, український композитор Микола Леонтович народився 13 грудня 1877 року в селі Селевинцях Брацлавського повіту Подільської губернії в сім’ї сільського священика. Батько Леонтовича Дмитро Феофанович був музично обдарованою людиною, грав на віолончелі, скрипці, гітарі, певний час керував хором семінаристів. Мати також мала чудовий голос і любила співати, особливо народні пісні. Співаками та музиками стали і дві сестри Леонтовича – Марія та Олена – і його брат Олександр.
За сімейною традицією Микола теж мав стати священиком. Десятирічним він вступив до Немирівської гімназії, але через рік батьки перевели його до Шаргородського початкового духовного училища. Пізніше в Кам’янець-Подільській духовній семінарії він навчиться грати на скрипці, фортепіано, деяких духових інструментах, стане регентом хору семінаристів, почне писати свої перші духовні твори. У той самий час Леонтович захопився обробками народних пісень – за життя композитора вийшли друком дві збірки обробок пісень Поділля.
Вгамуйся, шукачу пісень сіроокий,
І вслухайся в себе, в свій світлий неспокій,
І шепіт єства тобі скаже, куди
Рушати, щоб рідних джерел таємниці
Пізнати.
Он поруч, в отой переярок зійди, -
Там світиться око видюще криниці,
Там моряться цямрин дубових ряди.
Одгорни кугу і руту,
Запашну розсунь траву
І криницю призабуту,
Ясноводну і живу,
Кимось добрим міцно вкуту
В землю вогку степову,
Там, хвилюючись, знайди.
Сивими, як пил, устами
Ти до неї припади,
Пий щасливо, до нестями
Спів криничної води.
(Микола Бажан)
В музичному побуті України завжди надзвичайно широко культивувався хоровий спів. Хори професіонального типу, хори самодіяльні і просто гуртовий спів – звичайне явище українського музичного життя. Основним джерелом для хорового твору завжди була українська народна пісня, яка стала об’єктом художньої обробки професіоналів-композиторів.
В атмосфері народної пісні відточилась і творчість Миколи Леонтовича.
На Поділлі, де він народився, звучали народні пісні і малий Миколка часто слухав гру свого батька, а згодом сам почав співати і підбирати народні мелодії на музичних інструментах, зокрема, на скрипці. Особливо багато часу віддавав він їм у період навчання в Кам’янець-Подільській семінарії. Його музичні здібності одразу привернули увагу місцевих спеціалістів, які навіть запросили Леонтовича співати в архієрейському хорі.
Улюбленим заняттям М.Леонтовича була обробка народних пісень. Часто він записував їх з голосу співаків, сидячи у глибині училищного парку на горбочку, де часто вечорами збиралась молодь. У своїй творчості він використовував і пісні, які вже були у збірниках. В той час він писав багато, але композитором ніколи себе не називав.
Струміння музики. Воно піде потоком,
Його не зміряти ані числом, ні строком,
Воно припливами росин, сльозин, краплин
Свій безупинний розливає плин,
Затоплює затоптані луги,
Розламує зчерствілі береги,
Переміняє вилежане ложе
І все-таки, хоч сповнене снаги,
Ніколи напоїть і втамувать не може
Жадоби духу, людської жаги…
(Микола Бажан)
Музично-творча спадщина Леонтовича – це понад сто творів розробок українських народних мелодій, чотири твори на оригінальні теми і фрагменти з незакінченої опери до дитячої казки Б.Грінченка “На русалчин Великдень”. І все ж у художньо-творчій роботі над народною українською піснею, яка стала для композитора джерелом високого натхнення, Леонтович – ціла нова епоха. Він надзвичайно тонко розумів народну душу і вмів талановито передати характер пісні. Його обробки народних пісень ні в якій мірі не можна назвати “обробками” – це самостійні художні твори, для яких музика народної пісні дає лише певний грунт, кожен з них – окремий твір, окремий зразок, оригінальна музична форма.
Скрізь, де він з’являється, починають створюватися хори, оркестри, активно входять у побут людей обробки народних пісень, що відразу впадає в око царській «охранці». 1905 року, після того, як Леонтович із хором робітників виступав на мітингах проти російського самодержавства, він змушений був повернутися на Поділля, де почав працювати вчителем музики і співів у Тульчинському єпархіальному жіночому училищі для дочок сільських священиків. Перегодом тут, у Тульчині, Леонтович познайомиться із Кирилом Стеценком, і ця дружба стане для обох світлим вогником щирості і творчого взаємозахоплення на все життя. Саме Стеценкові першому покаже Леонтович ноти обробки славнозвісного «Щедрика». Після виконання щедрівки хором Київського університету в 1916 році мелодія здобуває широку популярність, а її автор входить до кола міської музичної еліти, після чого переїжджає до Києва.
Кирило Стеценко висловився, що “він – ніби різьбяр у музиці, що творить найтонші музичні вартості, неначе мережива із шовку. Його техніка ... настільки “ажурна”, ніби тонка різьба із золота, прикрашена самоцвітним камінням. Леонтович бере невеличку річ ... і так вичеканить, що просто диву даєшся: маленьку простеньку мелодію він розгорне на широку картину з безліччю найрізноманітніших фарб.”
Визначної слави набула творчість М.Леонтовича, коли новостворений хоровий колектив під керівництвом Олександра Кошиця в березні 1919 року виїхав в гастрольну подорож за кордон, маючи в репертуарі багато пісень в обробці М.Леонтовича, які відразу привернули увагу своєю оригінальністю.
Під час сезону колядок по всій Америці і в Європі співають по радіо і телебаченню колядки, між котрими обов’язково вставляють у програму як шедевр “Щедрика” М.Д.Леонтовича.
20 років свого короткого життя Леонтович віддав педагогічній діяльності в учбових закладах Кам’янця-Подільського, Києва, Тульчина. Всі, хто знав цього чоловіка, високого, худого, з прекрасними тонкими руками, великими очима, що дивилися уважно і спокійно, згадують його скромність, душевну щедрість, доброзичливість, сердечність, щиру любов до дітей. Ми дізнаємося про його методику викладання співів, збирання музичного фольклору, про організацію ним шкільних хорів, учнівських оркестрів.
Творчість М.Леонтовича чарувала і надихала на хвальні вірші Павла Тичину, Максима Рильського, Миколу Бажана, і вони створювали йому поетичний вінок слави. Микола Бажан величає його музичний дар такими словами:
Він викликає духів. Він – чаклун.
З пісень і гомонів, із променів і лун
Над світом ставить струменисту арку,
Прозорчасту, розцвічену, тугу.
Стовпи, на обрії зіперті,
Небес вологих сяйне опертя,
Світ одмежовують од темряви і смерті
І знаменують вхід у музику й буття.
Під благовістям райдуги цієї
Стоїть він, сіроокий чоловік.
Яка йому хвала? Які його трофеї?
Пісні й життя. Пісні й життя навік.
(Микола Бажан)Українська революція 1917-1920 років ще більше додає енергії та снаги. Разом із Кирилом Стеценком, Яковом Степовим, Олександром Кошицем Леонтович поринає у вир бурхливого культурного й громадського життя. Саме в цей час їхніми зусиллями були засновані державні хори: Республіканська Капела під керівництвом Олександра Кошиця, капела «Думка» під проводом Кирила Стеценка; широко розгортається діяльність Музично-Театрального Інституту імені Лисенка; активізується концертна, видавнича й музично-просвiтницька діяльність – усе це поклало початок нового етапу розвитку національної музичної культури.
На жаль, то тривало недовго. Починаючи з 20-х років, ЧК організовує полювання на окремих представників української інтеліґенції, намагаючись подати їхні смерті як нещасні випадки. Одним із перших у «чорний список» потрапив і Леонтович. Він відчував, що за ним стежать агенти спецслужби, тому останні дні часто міняв місця проживання. Наприкінці січня 1921 року він завітав до свого батька в село Марківку Гайсинського повіту, щоб перечекати лиху годину. 22 січня увечері в дім постукали, і невідомий, показавши посвідчення оперуповноваженого Вінницького ЧК, напросився на ніч. А на світанку пролунав постріл. Батько, кинувшись у кімнату, де ночували син та приїжджий, побачив смертельно пораненого Миколу i… вбивцю, котрий вискочив у розчинене вікно. Композитор помер по дорозі до лікарні…
Таємниця смерті Миколи Леонтовича трималася довго. Лише нещодавно у Вінницькому архіві розшукався рапорт начальнику Гайсинської міліції про те, що «в ніч на 23 січня агент повітового ЧК Грищенко пострілом із гвинтівки вбив сина священика села Марківки Кубличської волості Миколу Леонтовича 43-х років, у якого Грищенко ночував, і 26-го січня Грищенко, що переховувався в місті Теплику, при переслідуванні його чинами міліції пострілом з гвинтівки поранив у живіт міліціонера Твердохліба». Убивцю так і «не знайшли», що було дуже дивним у часи, коли селяни сиділи без паспортів і поява незнайомої людини в населеному пункті одразу викликала інтерес відповідних органів.
Смерть Леонтовича приголомшила Київ. 1 лютого група митців, професори та студентство вшанували пам’ять Леонтовича концертом із його творів. А після концерту прийняли рішення утворити Комiтет пам’ятi Леонтовича, до якого увійшло чимало провідних діячів українського відродження. Більшість із них теж не пережила лихоліття 30-х: хто загинув на Соловках, як Курбас, хто, як Тичина, зламався духом, хто, як Єфремов, до кінця життя лишився на еміґрації. А саме товариство в 1928 році було ліквідовано – «за буржуазно-націоналістичний напрям роботи».
Тим часом «Щедрик» полинув світами. Його рознесли співаки Першої мандрівної капели під орудою Олександра Кошиця, які так і не повернулися із закордонних гастролей до підбільшовицької України, де все менше лишалося українського. І нині в усьому світі Різдво супроводжує знайома всім мелодія: «Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка» – безцінний дар українського композитора світового масштабу.
Колядка дзвонів широко використовується в рекламі, а її гумористичні версії фігурували в таких американських телесеріалах:
· «Південний парк» ( South Park),
· «Сімейний хлопець» ( Family Guy) та
· «Суботній вечір у прямому ефірі» ( Saturday Night Live).
Широко відоме використання пісні в наступних кінофільмах:
· «Гаррі Поттер» ( Harry Potter),
· «Сам удома» ( Home Alone), та
· «Сам удома 2: Загублений у Нью Йорку» ( Home Alone 2: Lost in New York), у яких хлопчик Кевін МакКалістер влаштовує пастки на незграбних злодіїв.
Канадійський гурт «Голонуді леді» ( Barenaked Ladies) записали щедрівку в своїй обробці власного альбому. Вона з'явилася також у кінці серії Ноель серіалу «Західне крило» ( West Wing). Переробка пісні в сучасному техно-данс стилі продюсером/діджеєм Демоніксом швидко стала культовою класикою в андерграунді. Опосередковано пісня стала звичною заставкою американського радіо в період різдвяних свят.
Рушай же, посівальнику краси,
І в світ дарунком щедрим понеси,
Розсіявши, мов добрі зерна з жмені,
І радощів, і смутків голоси,
І гроз густі баси, і гімни піль зелені,
Й пасажі плавних рік, і срібну трель роси.
Нехай у величавій кантилені
Звучать земля, і люди, і часи.
(Микола Бажан)
Немає коментарів:
Дописати коментар